Профайл: Роберто Де Дзербі. Чим займався в «Шахтарі» та як буде грати «Брайтон»?

Проаналізуємо роботу Де Дзербі в донецькому «Шахтарі» та оцінимо перспективи «Брайтона» з італійцем на чолі.

11 липня цього року «Шахтар» оголосив про відхід головного тренера Роберто Де Дзербі з команди. Звичайно, як тоді, так і зараз, українських вболівальників хвилювали інші речі, окрім футболу та успіхів у спорті. Однак, навіть якщо відкинути думки про війну на секунду, відгуки про працю італійця все ж неоднозначні. Так, «Шахтар» технічно зайняв перше місце в чемпіонаті, але лише через непередбачувану паузу української першості у звя'зку з вторгненням росії. Виступи в Лізі чемпіонів були невдалими: донеччани не вийшли з групи взагалі, не вигравши ні одного матчу. Так що ж пішло не так у молодого італійського менеджера? Для того, щоб розібратися в проблемах «гірників» потрібно поговорити про стиль Де Дзербі загалом: про його особливості, переваги та недоліки.

Що таке позиційний футбол взагалі? До чого цей «ватокат» на 90 хвилин?

Виграти футбольний матч доволі складно. Напевне ви не дуже часто про це задумувались, але це дійсно так. Кожна мить та кожний момент важливі і можуть вплинути на кінцевий рахунок; одна помилка змінює хід гри. Очевидно, що завжди перемагати неможливо, але ж головним завданням тренера є якраз здобуття максимальної кількості позитивних результатів. Для цього він вибирає стартовий склад, схему та тактику, які нададуть йому перевагу над суперником. Тренери топ-клубів перебувають під особливим тиском: фанати очікують перемоги в кожному матчі. Як же їм цього досягти, якщо футбол настільки складний? Відповідь на це запитання знайшли ще задовго до появи Гвардіол, Клоппів і Тухелів. Чим більше атакуєш – тим більше в тебе шансів виграти. Але просто частіше бити по воротах – не гарант успіху. Саме тому нове покоління менеджерів прийшло до «універсальної формули», тобто до позиційного футболу. Головна ідея – мінімізувати ризики та суттєво збільшити ймовірність перемоги. Якщо команда стабільно контролює м’яч протягом гри, не дає опонентам ефективно атакувати і створює гольові ситуації на визначених частинах футбольного поля, то її шанси на позитивний результат максимально піднімаються. Різними спеціалістами використовуються різні підходи, але методи все одно схожі.

На певних ділянках поля моделюються ситуації, які виникатимуть під час гри, а футболісти відпрацьовують декілька основних варіантів, щоб бути повністю підготованими до реального матчу. Важливо розуміти, що рішення все одно приймаються саме гравцями, тому тренер не може повністю контролювати процес. Також така філософія потребує від футболістів високий рівень техніки та розуміння гри. Чи є ці складові у підопічних Де Дзербі? Про це поговоримо нижче.

В чому проблема «Шахтаря» і як було в «Сассуоло»? Розглянемо на прикладі програного матчу «Шерифу» ще в жовтні минулого року

«Шахтар» не просто зробив ставку на нового тренера, клуб також витратив солідні гроші влітку 2021. До команди приєдналися Лассіна Траоре з «Аяксу», Педріньйо з «Бенфіки» та Марлон з «Сассуоло». Якщо підписання перших двох було сприйняте скоріш позитивно, то перехід захисника до сих пір сприймають скептично. Однак, це мабуть найлогічніший трансфер у команду Де Дзербі. Марлон не тільки розуміє філософію італійця, він також повинен стати «мостиком» між бразильцями «Шахтаря» та новим тренером «гірників». До того ж у новій системі для оборонців дуже важливим є уміння відати перший пас, знайти партнерів у півзахисті середньою/дальньою передачею. У ЗМІ часто в якості трансферних цілей донеччан фігурували Мануель Локателлі, Жеремі Бога та Андреа Консільї. В той час ці футболісти дійсно б потужно підсилили б «Шахтар», але навряд чи це було чимось більшим, ніж звичайними чутками.

Додам, що Бога і Консільї доволі непогано «дублювали» Трубін та Соломон, який пропустив матч у Тирасполі. А ось гравця «профайлу» Локателлі в «Шахтарі» немає – і це велика проблема для Де Дзербі. В «Сассуоло» Мануель був найважливішим футболістом, з його допомогою італійській клуб міг впевнено переходити з оборони в атаку, змінювати вектор наступу, контролювати м’яч на своїй половині поля тощо. Локателлі – майстер лонгболлів(далеких високих пасів), який спокійно грає під пресингом і знаходить найкращі варіанти для пасу. «Сассуоло» використовувало його, як «опорну точку» під час виходу із оборони – він часто майже займав місце третього захисника в таких ситуаціях:

У «Шахтарі» цю роль намагається виконувати Майкон. Ключове слово тут «намагається», адже бразилець незважаючи на непогану роботу з м’ячем все ж не може просувати його на такому рівні, як Локателлі. Саме тому Матвієнку та Марлону часто доводилося самим виконувати таку роль:

Через це «Шахтар» часто залишав вільні зони ззаду та втрачав додаткового гравця в центрі поля. До того ж, П’ятов не міг забезпечити достатню підтримку захисникам. Звичайно Андрій має досвід гри у командах, які потребують передач від воротаря, але, на жаль, все одно недостатньо якісно виконував цю роль. Для порівняння, у гостьовому матчі з «Монако» Трубін 46 разів торкнувся м’яча, віддав 33 паси (79% точних) і 13 лонгболлів (6 точних) (прим. статистика – SofaScore). П’ятов у матчі з «Шерифом» торкнувся м’яча 24 рази, віддав 15 пасів (93%) і 0 лонгболлів. Звісно слід брати до уваги стиль суперників і хід гри, але статистика достатньо гнітюча. Крім того, П’ятов майже не створив ще один гол для команди Юрія Вернидуба. В цьому моменті «Шериф» пішов у високий пресинг, хоч протягом матчу не часто обирав цей варіант, а голкіпер «Шахтаря» не зміг знайти пасом партнерів біля своєї штрафної:

Ще однією великою проблемою «Шахтаря» став сам характер атак. Так, «гірники» вдарили по воротах «Шерифа» аж 20 разів, але якість моментів була жахливою. По xG (прим. очікувані голи) підопічні Вернидуба обіграли команду Де Дзербі – 1.02 проти 0.81 (@jamesbenge в Твіттері). Більшість ударів «Шахтаря» взагалі прийшлася з-за меж штрафного майданчика опонентів (13 із 20). Настільки неефективно атака спрацювала через дві причини: 1) незавершена структура при грі з м’ячем, недостатньо відпрацьовані «форми» (трикутники, ромби); 2) помилкові рішення футболістів у фінальній третині поля. Перший пункт – це очевидна помилка Де Дзербі. Італієць мав достатньо часу, щоб впровадити свою філософію в команду (як мінімум, мав повну предсезонку). Але на полі гравці часто виглядали невпевнено, загублено. Через це «Шахтар» дуже часто втрачав м’яч (131 раз, у опонентів – 108), що ідеально вписувалося в плани «Шерифа». Між гравцями часто просто не вистачало простору:

В «Сассуоло» такої проблеми не було, гравці розташовувалися набагато організованіше, знаходили зони, активно рухалися без м’яча. «Шахтар» особливо страждав при переході від пресингу до відновлення володіння: футболісти скупчувалися в одному місці і не могли знайти вільного партнера. Саме така помилка призвела до першого голу «Шерифа»:

Але навіть з усіма огріхами системи Де Дзербі «гірники» могли перемогти у цьому матчі. Вирішальним стало те, що атакуючі гравці повністю провалили гру. Особливо це стосується вінгерів: Тете і Фернандо. Не тільки у них були проблеми з рішеннями в фінальній третині поля, але вони мали найбільше шансів. На двох вони втратили м’яч 20 разів, причому Тете відіграв лише 45 хвилин. Футболістам «Шахтаря» не вистачало терпіння сповільнити темп, зачекати на партнерів чи знайти гостру передачу. За весь матч «гірники» створили аж 0 великих шансів у воріт «Шерифа». І хоча Марлос трохи виправив ситуацію у другому таймі, гравці все одно надто легковажно розлучалися з м’ячем виконуючі необдумані передачі та удари. За відсутності Соломона атака «Шахтаря» виглядала надто прямолінійно.

Висновки

В кінці все ж таки потрібно зазначити: позиційний футбол досить складно впроваджувати. Проблеми виникали навіть у найкращих тренерів у світі: Гвардіоли, Тухеля, Клоппа. Роберто Де Дзербі дійсно заслуговував на найбільші компліменти за свою роботу в «Сассуоло», там він побудував сильну команду. Однак «Шахтар» італійця точно не можна було назвати вдалим зразком позиційного футболу. Як буде в «Брайтоні»? На мою думку, краще. Тому що той досвід, який Де Дзербі отримав у «Шахтарі» допоміг йому визнати помилки та стати набагто гнучкіше, як тренеру. Він використовує більше дальніх передач, грає в боротьбу та дуелі, може гарно використовувати атакуючих гравців, що не дуже прямолінійно діють на полі. Я очікую дуже цікавих речей від італійця в Англії. А як воно буде насправді - ніхто не знає. Тож, поділіться своїми думками в коментарях.